Олена Опанасенко

Кавомолка життя перемелює зерна кохання

на пісок, до якого мішається грішне й святе,

на туман, у якому блукати - химерне завдання,

де забули, що все найдорожче - до болю просте.

Перемелює сни й обіцянки на пил придорожній

і збиває зі шляху, здіймаючи в небо сміття,

ти звертаєш, бо думаєш, день твій дурний і порожній,

ти здаєшся, хоч так і не бився іще до пуття.

І лише у призахідних променях тихого світла

розрізнити нарешті зумієш усі часточки,

і нічого у тебе не крали й нічого не зникло,

просто світ - це давно перемелені часом зірки.